Під час будівельних робіт у районі вулиці Sienkiewicza, поблизу перехрестя з вулицею Marszałkowska, було виявлено винятковий елемент міської інфраструктури кінця XIX — початку XX століття. Йдеться про історичну кришку входу до підземної трансформаторної станції, датованої приблизно 1914 роком. Її було знайдено в ході реконструкції квартала Złota/Zgoda в межах проєкту Нового центру Варшави.

Знайдений предмет має вражаючі розміри та вагу. Його маса становить 0,5 тонни, висота перевищує 30 сантиметрів, а ширина сягає 150 сантиметрів. Після огляду, проведеного Мазовецьким воєводським реставратором пам’яток, було встановлено, що об’єкт зберігся в неймовірно доброму стані. Слідами часу були лише невеликі пошкодження та іржа. Кришка колись вела до камери, яка під час земляних робот виявилася порожньою — старе технічне обладнання не збереглося, а простір був засипаний сміттям внаслідок багаторазових трансформацій цієї частини міста.

Історія електрифікації столиці

Відкриття нагадує, що енергетична мережа Варшави, хоча сьогодні здається чимось само собою зрозумілим, має відносно молодішу історію. Перші плани електрифікації міста були розроблені в 1898 році, їх автором був Вільям Херлен Ліндлей. Реалізація проєкту розпочалася на початку XX століття. У 1902 році міські органи влади наділили ліцензією на будівництво електростанції, а через рік, у 1903 році, на Повіслі було введено в дію Тимчасову електростанцію. Вибір цієї локації був продиктований бажанням мінімізувати витрати на будівництво мережі.

Наступною віхою стало введення в експлуатацію Варшавської електростанції наприкінці 1904 року. Цей об’єкт було збудоване на площі, обмеженій набережною Wybrzeże Kościuszki, а також вулицями Elektryczna, Dobra та Leszczyńska. Цікавим історичним фактом є те, що Варшава отримала центральну, міську електростанцію як тридцятий місто на польських землях (без урахування електростанцій електричних трамваїв). У пізніший період міцну позицію в системі також зайняли електростанції в Мокоцуві та Воля, а завод на Повіслі постійно розширювався.

До початку Першої світової війни доступ до електрики в столиці не був масовим і скоріше був розкішшю для окремих установ та приватних осіб. Розвиток мережі стримували повільне розширення кабельної інфраструктури та воєнні руйнування. У період окупації також відбувся демонтаж мідних проводів, які окупанти використовували в військовій промисловості.

Нова глава в розвитку мережі

Справжній бум у розбудові електричної мережі настали в середині 20-х років XX століття. Ключовим моментом був 1936 рік, коли майно електростанцій перейшло у власність міста. Тоді ж було зменшено ціну на енергію, що призвело до зростання її споживання споживачами. Одночасно було зроблено важливу технічну зміну: напругу мережі збільшено зі 120 вольт до 220 вольт.

Подальший розвиток був перерваний Другою світовою війною. Відновлення зруйнованої мережі тривало до 1948 року, після чого настало інтенсивне розширення, яке стало найбільшим імпульсом для розвитку енергетики столиці. Варшавські електростанції приєднали до національної енергосистеми, а всі заводи почали працювати як теплоелектростанції, постачаючи місту не тільки електрику, але й тепло. До 1970 року електрика стала настільки поширеною, що у Варшаві лише 334 житлові будинки, що становило 0,7 відсотка від загальної кількості, залишалися без доступу до електроенергії.

Підземне серце інфраструктури

До кінця минулого століття ключову роль у мережі відігравали підземні трансформаторні станції. Близько 1933 року у Варшаві функціонувало 1325 таких станцій та п’ять підстанцій 15/5 кВ. У цих станціях працювало 1373 сухих трансформаторів загальною потужністю 80 000 кВА. Розподільча мережа напругою 5 кВ була поділена на 43 закриті райони, з яких кожен обслуговував від 20 до 40 станцій.

Підземні камери, часто залізобетонної конструкції, виконували функцію точок живлення. Зазвичай вони містили два трансформатори, шафи високої та низької напруги, а також автоматичні вимикачі. Однак доступ до цих пристроїв іноді ускладнювався, а їхнє обслуговування та ремонт були пов’язані з великими труднощами. Вологість та атмосферні опади вимагали застосування спеціальних систем вентиляції, сліди яких (решітки) можна сьогодні ще побачити неподалік від деяких кришок. Разом із технологічним прогресом та модернізацією системи розподілу, підземні станції втратили свою функціональність.

Рішення

  • Рішення про будівництво мережі 15 кВ прийнято в 1930 р.
  • Рішення про перехід із напруги 5 кВ на 15 кВ прийнято в 1936 р.