Смерть Ганни Лісовської є великою втратою для польського оперного середовища. Видатна співачка, яка протягом десятиліть формувала обличчя музичної сцени в столиці, залишиться в пам'яті глядачів як інтерпретаторка з надзвичайно сильним голосом і характером. Останніми роками її художній доробок активно обговорювався, а зараз інформація про її смерть здивувала багатьох прихильників цього жанру мистецтва.
Кар'єра Лісовської на рідній сцені почалася понад пів століття тому. Артистка дебютувала у 1967 році у Великому театрі у Варшаві, втіливши постать Татаїни в «Євгенії Онєгін» Петра Чайковського. Цей виступ став початком довгочасної плідної співпраці з установою. За час перебування в столиці Лісовська виступила близько 300 разів, створивши численні оперні партії, зокрема в «Гальці», «Дон Жуані», «Аіді», «Електрі» та «Фаусті». Значним елементом її варшавського репертуару був також «Тангейзер».
Особливу симпатію публіки та критики Лісовська здобула завдяки інтерпретаціям творів Річарда Вагнера. Хоча вагнерівський репертуар був частиною її діяльності значно раніше, справжнім проривом у кар'єрі артистці виявився виконання ролі Єлизавети у «Тангейзері» у 1974 році. Ця партія відкрила перед нею двері до інших європейських опер. Згодом Лісовська розширила свій вагнерівський репертуар на інші складні ролі, такі як Єва у «Нюрнберзьких майстрах-співаках», Зіґлінда та Брунгільда у «Валькїрі» та Ґудрун у «Затиханні богів».
Окрім варшавської сцени, Ганна Лісовська була активною також на міжнародній арені. Її художні траєкторії перетиналися з діяльністю опери у Дюссельдорфі-Дуйсбурзі та берлінської Staatsoper. За внесок у розвиток сценічного мистецтва їй у Берліні було присвоєно престижне звання Kammersängerin, яке нагороджує найвидатніших співачок. Особливою нагородою в її доробку стали виступи на сцені Metropolitan Opera в Нью-Йорку, де вона інтерпретувала вагнерівські музичні драми.
Приватне життя артистки не було відокремлене від її професійних успіхів. Протягом багатьох років вона разом із чоловіком, Антоні Віхером, співтворила життя Великого театру. Віхер, який був диригентом та художнім директором Великого театру у 1973–1981 роках, часто диригував під час її виступів. Разом вони реалізовували художні проєкти, а Лісовська під його диригентством з'явилася зокрема в ролях Кундрі у «Парсифалі», Сенті у «Ближній голандець» та Неої в «Парі» Станіслава Монюшка.
Ганну Лісовську пам'ятатимуть як одну з найхарактерніших фігур польської оперної сцени другої половини XX століття. Організатори підготували похоронну церемонію, яка має відбутися 18 вересня о 11:00 у залі A Військового цвинтаря на Повонцках у Варшаві.